|
Алла Тютюнник,
газета "Вгору"
У касах Південного Київсько-го вокзалу 21 березня о 8.00 не було жодного
купейного квитка на Херсон. Касирки рекомендували звертатися в салон підвищеної
комфортності. Мені потрібні були 2 квитки, а не підвищена комфортність,
але виявилося, що поки не заплачу З0 гривень за вхід, ніяких квитків ніхто
не дасть. Спробувала з'ясувати, за яку саме послугу я маю заплатити -
дівчата показали м'які крісла й сповістили, що в салоні є душ.
О 8.20 підійшла до віконечка чергового по вокзалу й попросила книгу скарг.
Дізнавшись, на що я збираюся скаржитися, чергова покликала в кабінет,
посадила в крісло й попросила зачекати, доки закінчиться нарада начальства.
Вона обіцяла випро-сити для мене квитки із броні. Приблизно через годину
по телефону начальство дуже насварилося на чергову й сказало, що бронь
- тільки для інвалідів.
Я вирішила сходити до начальства й запитати, чого це у вокзальних касах
квитків немає, а в салоні - є, і за які послуги я маю платити З0 гривень.
Перша заступниця начальника Київського вокзалу Валентина Петрівна Ліхман
сказала: "Салон не має до вокзалу ніякого відношення. Це фірма Українського
центру обслуговування пасажирів на залізничному транспорті. Центр реалізовує
квитки по всій Україні й сам вирішує, кому скільки квитків давати. "Ви
хочете сказати, що у Вас у вокзалі якась фірма торгує квитками в той час,
як у Ваших касах їх немає, і Ви взагалі не маєте до цього стосунку?"
- "Не скандальте і не заважайте працювати", - сказала Валентина
Петрівна.
У мене з'явилася підозра, що салон підвищеної комфортності - просто інструмент,
яким хтось "викачує" додаткові суми за квитки. Ще недавно таким
інструментом були спекулянти, які при повній відсутності квитків у касах
"здобували" їх за десятку пе-реплати просто блискавично. Треба
думати, що й тоді керів-ництво вокзалу "не мало до цього ніякого
відношення"...
Але якщо припустити, що дефіцит квитків у касах вокзалу - штучний, як
я зможу це довести? І тут мене осінило: якщо я здобуду документ про те,
що саме в цей день і час квитків у касах не було, а потім у цей день і
час куплю квитки в салоні й отри-маю квитанцію про переплату 30 гривень,
то можу сміливо скар-житися до управління захисту прав споживачів, прокуратури,
антимонопольного комітету м. Києва й у громадські правозахисні організації.
Із 9.35 до 10.00 я намагалася отримати довідку про те, що в касах немає
квитків на поїзд Київ-Херсон. Неймовірно, але таку довідку ніхто категорично
не хотів давати: ні касирки, ні чергові по вокзалу, ні адміністратор квиткових
кас Людмила Володимирівна Соколинська. Усі підозріло допитувалися: навіщо?
Більше того, моя наполегливість викликала у Людмили Володими-рівни бурю
агресивності, якою мене просто "змело" від віконечка.
О 10.11 я зустріла поїзд Херсон-Київ, у якому приїхала моя колега. Тепер
нас було двоє й ми вирішили довести справу до кінця.
Коли адміністратор квитко-вих кас Л. Соколинська прочитала нашу (у двох
примірниках!) заяву: "Просимо підтвердити, що 21.03.03 на 10.30 у
касах Київського вокзалу не було квитків на поїзд № 620 сполученням Київ-Херсон",
- вона викинула обидва аркуші з віконечка й хвилин п'ять викрикувала "не
дам", "не буду", "не зобов'язана". Ми чем-но
попросили її написати все це на нашому примірнику заяви й розписатися.
Заяви залітали й вилітали з віконечка. Людмила Володимирівна посилала
нас то до чергового по вокзалу, то до начальника, але виявилося, що ми
вже скрізь побували.
О 10.50 ми почали складати протокол про те, що адміністратор квиткових
кас відмовилась надати нам потрібну довідку. Коли ми вже знайшли одного
свідка - такого самого обуреного пасажира - Людмила Володимирівна вхопила
заяву й кудись по-бігла. Повернувшись, довго перемовлялася з кимось по
телефону. Динаміки відключила, щоб нам не було чути. Потім у її каб-інет
прийшла якась поважного виду дама й мовчки уважно роздивлялася нас. Потім
вони кудись ходили вдвох, знову кудись дзвонили...
Об 11.15 Людмила Володимирівна простягла нам крізь віко-нечко довідку
про відсутність квитків. Але водночас переможно сповістила: "А билеты
уже есть! Целый дополнительный вагон дали - 36 билетов!!!".
Ми пішли в касу - й справді, комп'ютер показав 36 вільних купейних місць.
На добування вагону пішло 3 години 15 хвилин.
Але ми ніяк не могли зрозум-іти: якщо квитки справді реалі-зовує Український
центр обслуго-вування пасажирів, а Київський вокзал не має до нього стосунку
(як стверджувала Валентина Петрівна Ліхман) - то звідки взявся цей додатковий
вагон? Адже в Центр ми не зверталися. Врешті-решт вирішили написати заяву
до прокуратури: хай вона прояснить ситуацію. Тим паче, що і в Херсоні
є салон підвище-ної комфортності, і вхід до нього також платний. І квитків
у звичайних касах останнім часом постійно немає.
|
