Права людини: збірник міжнародних документів Л. Керімов

Село Сергіївка Каховського району Херсонської області. Літня жінка, ховаючись від холодного повітря, іде по вулиці думками зунурившися у власні турботи. І, несподівано для себе вона стає об’єктом нападу вівчарки породи кавказька–вартова. Представник породи, яку сторіччями тренували потужними щелепами та войовничим характером відлякувати хижих звірів обрав за свою жертву людину. В наслідок цього жінка впродовж двох місяців знаходилась на стаціонарному лікуванні. Трапилась ця жахлива історія 15 лютого 2001 року.

6 серпня того ж року суддя місцевого суду Каховського району прийняв доволі суперечливе рішення, відмовивши при цьому у позові (оригінал рішення відтворено нижче після статті).

Позиція суду щодо безпідставності позову була викладена у рішенні наступним чином: "Позивачем не надано доказів, що безспірно стверджували б вину відповідача в тому, що пес зірвався через неналежне утримання. Допитані свідки пояснювали, що пес, належний відповідачу, утримувався на ланцюгу". Незрозуміло, що з точки зору судді є безспірними доказами по цій справі – відеоролік на якому знято момент у який пес зірвався з цепу та напав на позивача ? А може це були форс-мажорні обставини – наприклад: блискавка влучила у цеп і собака зірвався? В чому ще, крім недбалості власника собаки, може полягати причина того, що собака велетенських розмірів та крутого норову прогулювалася по вулиці, за межами подвір’я?

Отримавши шок від “правосуддя” Раїса Миколаївна звернулась до мене за правовою допомогою, тому що почувала себе ошуканою і, що головне – вона не збиралась здаватися.

Вивчаючи матеріали справи, я не міг зрозуміти на яких підставах і доказах базувалися висновки суду, якщо показання свідків, зафіксовані у протоколі судового засідання та докази подані позивачем були протилежними висновкам викладеним у судовому рішенні. Найбільш здивувало те, що суд при вирішенні справи по суті не застосував один з основних нормативних актів регулюючих питания утримання домашніх тварин, а саме "Правила утримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах Української СРСР" затверджених Міністерством житлово-комунального господарства УРСР від 17.06.80 року.

Отримавши рішення “згори”, яке містило багато вказівок на недоліки, Каховський районий суд в дуже короткий термін, відносно термінів які існують у практиці, зібрав судове засідання і на протязі 15 хвилин вирішив справу на користь позивача. Суд задовільнів позов у повному обсязі - стягнув з відповідача 430 гривень материальної та 1000 гривень моральної шкоди (рішення також приведено у повному обсязі).

Так скінчилося протистояння громадянина і суду – органу на який Законом покладено обов’язок захищати права і законі інтереси громадян. Прикро, але це не єдиний випадок. Якщо замислитися над причиною подібних “незбагненних” судових рішень виникає низка питань: чи можна будувати правову державу з такими судами? Чому держава не приділяє достатньої уваги проблемі фінансування суддів(бо за результатами моніторингу західних та українських правозахисних організацій: достатнє фінансування – одна з найважливіших умов незалежності суду)? Коли на посади суддів перестануть потрапляти випадкові особи? І нарешті, коли буде налагоджено систему суддівського самоврядування, на яку після реформи покладено обов’язок – слідкувати за якістю роботи суддів та застосовувати до них санкцій?

Невже державні службовці не пам’ятають народне прислів’я – “Від суми та тюрьми не зарікайся”. Вони теж люди і так само можуть натрапити на суддю, який буде приймати рішення щодо них самих тільки на підставі і керуючись внутрішніми переконаннями, не беручі до уваги норми Закону і інші суттєві обставини справи.

P.S. Ми довго ввагалися до якої рубрики поставити матеріал. З огляду на перше судове рішення міського суду Каховського району він цілком заслуговував на місце у рубриці “Маячня”. Та після довгих дебатів ми вирішили що, ця історія – перемога Олександра і Раїси Миколаївни над недосконалою судовою системою. Тому її розміщено саме у рубриці “Перемоги” - як приклад для інших.
Редколегія.