|
Процедура відводу судді в Україні нині стала схожою на
анекдот із серії чорного англійського гумору - суддя сам виносить рішення
про свій відвід.
Причина такого "гумору" - у змінах, внесених
у червні минулого року до 22-ї статті Цивільно-Процесуального Кодексу
України, яка регулює порядок вирішення заявленого відводу. "Відвід
суддів - це усунення суддів з процесу розгляду справи, якщо ця справа
прямо чи побічно зачіпає їхні інтереси, інтереси їхніх родичів, що є особами,
які беруть участь у справі"(з коментарів до Цивільно-Процесуального
Кодексу України професора Тєртишнікова В. І.).
Стара редакція Кодексу чітко регламентувала порядок вирішення питань щодо
відводу суддів. Заяви про відводи суддів розглядав або голова суду, або
"інші судді у відсутності того, кому заявлено відвід". Мала
судово-правова реформа суттєво скоротила зміст 22-ї статті.
Мета проведеної реформи - приведення законодавчої бази України у відповідність
до Конституції України. У випадку з 22-ю статтею ЦПК це було зроблено
методом узагальнення без чіткої регламентації.
У результаті весь порядок розгляду заяв щодо відводу має такий вигляд:
"Питання про відвід вирішується судом, який розглядає справу, в нарадчій
кімнаті з постановленням ухвали" ( ст. 22 ЦПК ). На перший погляд
все нормально, та коли порівнюєш та аналізуєш норми статей 22 і 16 ЦПК
України, виникає занепокоєння.
У статті 16 ЦПК України говориться, що від імені Суду в судах першої інстанції,
коли розглядаються цивільні справи, судді виступають - одноособово, тобто
Суд - це один конкретний суддя. І якщо Ви вважаєте суддю упередженим і
необ'єктивним, Ви або Ваш представник заявляєте відвід судді. Для цього
Ви складаєте заяву про відвід, де розповідаєте про очевидні і обурливі
порушення процесуального законодавства з боку судді, про всілякі утиски
з боку Суду, про те, що Вам не дають сказати ні слова і т.д. Що ж робить
суддя? А суддя на підставі нової 22-ї статті ЦПК говорить: "Я піду
до нарадчої кімнати й вирішу, чи дійсно я такий упереджений і необ'єктивний,
як це викладено у Вашій заяві. За результатами рішення я винесу ухвалу,
з якою Ви будете ознайомлені". При цьому суддя формально діє відповідно
до Закону, і неважко здогадатися, яким буде його рішення. На практиці
такий стан речей приводить до порушення права людини на справедливий судовий
розгляд, і нерідко - до приниження людської гідності.
Незрозуміло одне - Конституцію прийняли у 1996 році. П'ять років було
відпущено на втілення у життя судово-правової реформи і перехідних положень
Конституції. За п'ять років Верховна Рада не прийняла принципово нових
Законів, які б регулювали діяльність судів. Наприкінці п'ятирічного строку
народні депутати обмежилися внесенням змін до вже існуючих Законів, які
були прийняті 20 - 30 років тому. Від аналізу деяких змін складається
враження, що люди, які приймали рішення, дуже поспішали - адже термін
реалізації перехідних положень Конституції настав і треба щось робити.
І тепер це "щось" потребує доопрацювань у вигляді доповнень
та змін, інструкцій або правових позицій Верховного Суду України.
На сьогодні вже розроблено законопроект, який передбачає внесення змін
до 22-ї статті ЦПК України. По суті, це нова (вже третя) 22-а стаття ЦПК.
Вона детальніше встановлює правила гри щодо відводу судді, та коли читаєш
її - знов виникає багато питань. Відповіді на ці питання не передбачені
діючим законодавством. Введення в дію оновленої статті викличе хаос, а
в деяких випадках відвід судді буде ніяк не врегульованим, а значить -неможливим.
Зараз депутатам не до законотворчої діяльності - не за горами вибори.
Вирішення проблем ЦПК і пов'язаних з ними порушеннь прав людини на справедливий
судовий розгляд знов зависло на невизначений період. А чим займуться в
першу чергу новообрані депутати, нікому не відомо…
Залишається сподіватися, що новий склад Верховної Ради України для початку
вивчить Конституцію країни, для якої зобов'язаний буде видавати Закони.
Депутатам навіть не треба її купувати: на початку першої сесії всім новообраним
законотворцям Конституція України видається безкоштовно. І тоді,можливо,
хоч новообрані зрозуміють, нарешті: "Права і свободи людини є невідчужуваними
та непорушними", "При прийнятті нових законів або внесенні змін
до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав
і свобод." ( Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної
Ради України 28 червня 1996 року).
|
