Недавно зустрів друга, з яким не бачився більш півроку. Він йшов прямо, з високо піднятою головою і (що ще більш рідке явище серед наших, ким тільки можна обманутих 18-літніх людей) - посміхався.
Друг розповів: цим летом закінчив юридичний факультет одного з місцевих коледжів, на який батьки "скинулися", відмовивши собі в усьому. І плекав надію продовжувати навчання. Але куди ні тикався - платно, платно, платно. І тоді разом зі своїм одногруппником (удвох веселіше), заробивши на дорогу, він поїхав до Харкова - у Національну академію ім. Ярослава Мудрого, кузню кращих юристів України. Про цей навчальний заклад ходять легенди, що знаюча і здатна людина може без хабарів потрапити "на бюджет".
І от яку історію розповів мій друг:
"Біля дверей приймальної комісії була величезна юрба абітурієнтів. Більшість - у золотих браслетах, коштовних годинниках, з мобільними телефонами. Вони дивилися на нас з відвертою зверхністю. Виникло бажання поїхати звідси подалі, але ми перебороли це почуття і зайняли чергу. Рухалася вона якось незрозуміло: то "расфуфирена" і вся "позолочена" чиясь мама без черги уривалася до приймальної комісії, то старшокурсники, що були в комісії замість відпочиваючих "на півднях" викладачів, тікали по поверхах у пошуках консультацій. Поруч респектабельний дядько заспокоював розхвильовану мамашу: "Все буде добре. Я вам гарантую, що він поступить".
У кабінеті молоденька дівчина, секретар комісії, повідомила, що нам необхідно в інший корпус академії, що знаходиться в протилежному кінці міста. Ми запитали: невже не можна написати оголошення, що такий-то факультет - туди, такий-то - сюди? Адже дві години часу було марно втрачено, кінець робочого дня, і вже придбано квиток додому... Нам швидко пояснили: якщо будемо багато говорити, то взагалі ні на який факультет не потрапимо.
Через годину ми добралися, куди сказала дівчина. Але й тут нас "футболили" від одного кабінету до іншого, поки, нарешті, ми потрапили до декана заочного... платного факультету. "Хлопці, 5000 гривень - і на третій курс. А на бюджет, будьте ласкаві, повертайтесь до основного корпусу".
Як же так: за свої гроші - на третій курс, а за бюджетні - на перший?! Адже ми ж молодші спеціалісти, на відмінно закінчили коледж! Невже від кількості сплачених грошей змінюється наш рівень знань аж на два курси?!!!
Ми повернулися до основного корпусу і секретарка, що послала нас на "край географії", з награним здивуванням заявила, що бачить нас уперше, і "нічого такого" нам не говорила. Ми, все ж таки, завзято намагалися здати документи, але нас раз за разом відправляли щось дописати, щось доробити... Зайшовши в черговий раз, члени приймальної комісії дружно заявили: "Довідки, що ви привезли замість дипломів, недійсні, одержите дипломи і тоді вже з ними - до нас". Ми пояснювали, що дипломи в нас „червоні", їх замовили, поки вони прийдуть, може завершитися набір студентів. І що протягом декількох років випускники нашого коледжу подавали в приймальну комісію саме довідку, а не диплом, а дипломи потім довозили на іспити... Але ніхто не хотів нас слухати. І поїхали ми назад у Херсон... де зустріли вже колишнього одногруппника по коледжу, у якого в цьому ж елітному юридичному вузі України три дні тому довідку прийняли!!!
Нам пощастило: наші „червоні" дипломи ми одержали раніш, ніж передбачалося, встигли подати документи, успішно здали іспити - і на кожному кроці були змушені "пробивати" броню нерозуміння і небажання зрозуміти...
Після всього дуже захотілося подивитися в очі тим, хто під будь-яким приводом "отфутболивал" нас із приймальної комісії. І ми це зробили. І поставили запитання: "Чому ви відразу не прийняли наші документи?" У відповідь нам як би в жарт, пробубоніли: "А ми хотіли вас ще раз побачити...".
Майбутнім абітурієнтам хочу сказати: якщо у вас немає туго набитого гаманця і дуже впливових батьків - буде важко. Але не вірте тому, хто скаже, що ваші знання зовсім нічого не значать, а все вирішують тільки гроші. Перед поїздкою в приймальну комісію почитайте нашу Конституцію, Закон України "Про вищу освіту". Стане у нагоді.
І головне - не відступайте, що б вам ні говорили панянки і тіточки в приймальній комісії.

Олександр Данилов