Питання “ існує чи не існує моральна шкода для юридичних осіб” може видатися пустопорожнім лише тому, хто думає: до нього це питання не має ніякого стосунку. Ті, хто впевнено відповідає “Звичайно, існує”, швидше за все, праві. Можливо, вони ніколи не намагалися відшкодувати моральні збитки і думають, що це просто зробити. Ті, хто розчаровано відповідає “Звичайно, не існує” мають інший досвід та інші переконання.

Звернемося до законодавства України. У Постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року вказується, що “встановлене законом право на відшкодування моральної (нематеріальної) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян і законних інтересів юридичних осіб” (виділено автором). Усі суперечки про те “існує моральна шкода в юридичної чи особи ні”, як правило, починаються з термінології. Важко одразу знайти відповідь на питання “Так яка ж мораль у юридичної особи (читай – підприємства, організації, установи, фірми)?”.

Словник іноземних слів описує категорію моралі як моральність, сукупність норм і принципів поводження людей стосовно суспільства й інших людей, як одну з основних форм суспільної свідомості.

Таким чином, ні життєвий здоровий глузд, ні загальноприйняте визначення не дають відповіді на наше питання. Тому що категорія “моральна шкода” - поняття юридичне, а не моральне. І термін цей не зовсім вдалий, тому що одразу ж викликає не правові, а повчальні асоціації.

Однак, законодавець сформулював поняття саме так і з цим поняттям доводиться працювати. У роз'ясненні Вищого Арбітражного Суду України “Про деякі питання практики рішення спорів, зв'язаних з відшкодуванням моральної шкоди” №02-5/95 від 29.02.96 з наступними доповненнями від 18 листопада 1997 р. і 13 листопада 1998 р. пояснюється, що юридична особа має право вимагати відшкодування моральної шкоди у відповідності зі ст. ст. 7 і 440-1 Цивільного кодексу України й інших спеціальних законодавчих актів. “Моральним визнається шкода, що заподіяна організації порушенням її законних нематеріальних прав”. Варто мати на увазі, що чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких юридична особа може вважати, що йому завдана моральна шкода (п.4 роз'яснень).

Сказавши фразу про те, що “не існує вичерпного переліку”, ті, що роз'ясняють, могли б і зупинитися. Однак, не втримавшись, узагальнили практику, що саме по собі дуже корисно. Це узагальнення, зроблене вслід за твердженням про не існування вичерпного переліку, звузило можливі варіанти практично до двох: “Найбільш характерними прикладами завдання моральної шкоди таким особам є поширення, у тому числі через засоби масової інформації, даних, що не відповідають дійсності чи викладених неправдиво, що ганьблять ділову репутацію чи завдають шкоду їх інтересам” і “Авторське право може належати як фізичній, так і юридичній особі. Порушення авторського права і суміжних прав також спричиняє обов'язок відшкодування моральної шкоди”.

Юридична особа, як відзначає Паліюк, має свої “специфічні якості” - індивідуальні особливості. Ці індивідуальні особливості відрізняють юридичну особу від інших суб'єктів, з одного боку, і є елементом правового регулювання ринку з іншого. До цих особливостей відносять: місце перебування, найменування, фірмове найменування, виробничу марку, товарний знак, знак обслуговування, найменування місця походження товару (Паліюк В.П. Моральна немайнова шкода. Одеська державна юридична академія, 1999).

У юридичній літературі підкреслюється, що для юридичних осіб властива участь у ринкових відносинах і саме це обумовлює змагальність, прилучення до конкуренції юридичних осіб. Закон припиняє спроби несумлінної конкуренції.

Однак, фактори, що знижують конкурентноздатність юридичних осіб, перешкоджають вільній підприємницькій діяльності, тим самим, завдаючи нематеріальну – моральну шкоду - дотепер мало вивчені правовою наукою і це перешкоджає можливості відстоювати порушені права суб'єктів підприємництва.

Д. Миргородський вважає, що “...моральна шкода є заподіяною саме юридичній особі, якщо порушені загальні інтереси всіх його працівників, обумовлені цілями і видами діяльності цієї юридичної особи”. З цією точкою зору не всі згодні, але саме така точка зору є відправною в розумінні феномена “моральної шкоди, завданого юридичній особі”.

Соціальна психологія організацій вважає, що організація (юридична особа) – це система, що має специфічні параметри існування (функціонування) і тенденції розвитку. І якщо стосовно до фізичної особи вживаються категорії “моральних чи моральних страждань”, “порушення здоров'я” чи “порушення нормальних життєвих зв'язків”, те в юридичної особи існують визначені цілі, завдання, структура, організаційний клімат, етапи розвитку, стратегічне планування, процеси і традиції управління, ділові зв'язки й ін.

Очевидно, що більшість правових конфліктів тією чи іншою мірою зачіпають не тільки честь, достоїнство і ділову репутацію, тобто змінюють не тільки зовнішні і внутрішні оцінки діяльності юридичної особи.

Аналіз правових конфліктів юридичних осіб засвідчує, що негативні наслідки протиправних дій у відношенні до юридичних осіб зовсім не обмежуються відомими й описаними феноменами.

Нематеріальна шкода виражається в глибоких порушеннях організаційної діяльності в цілому, порушенні найважливіших параметрів організаційного клімату, руйнуванні стратегічного планування підприємства, виникненні перешкод у розвитку – ось далеко неповний перелік тих “страждань”, що випадають на долю юридичних осіб внаслідок протиправних діянь.

Найбільша проблема полягає в тому, що суперечки, що дозволяються в арбітражних судах, у відповідності зі ст. 54 Арбітражного процесуального Кодексу України, природно, починаються з направлення претензії і подачі позовної заяви. У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути викладено: зміст позовних вимог, тобто в чому саме полягає моральна шкода, виклад обставин, на котрих базуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями заподіяні ця шкода і надання доказів, що підтверджують позов (п.7 Роз'яснень).

Досвід участі в подібних справах у загальних судах і доарбітражному врегулюванні спорів показує, що в позивача – юридичної особи, що подає позов про відшкодування морального (немайнової) шкоди, - виникає ряд перешкод не об'єктивного, а суб'єктивного характеру. До найбільш істотних перешкод суб'єктивного характеру відносяться:

· низька інформованість і правова грамотність самого позивача,

· відсутність достатнього професійного досвіду в юриста чи юридичної фірми, що представляють інтереси позивача,

· відсутність судової практики з відшкодування моральної шкоди в конкретному суді й у конкретного судді.

Розглянемо кожну з цих перешкод з погляду наслідків для ефективного розв'язання суперечки.

На перший погляд неінформованість і низька правова грамотність керівника юридичної особи не може служити істотною перешкодою для врегулювання суперечки. Однак практика показує: правова безграмотність стає причиною прийняття ряду важливих рішень, що пртім негативно впливають на перебіг справи.

Які ж ці рішення?

Перше рішення – хто повинний займатися підготовкою позову про відшкодування моральної шкоди. Як правило, для економії коштів, приймається рішення про те, що підготовкою позову (претензії) у справі про відшкодування моральної шкоди буде займатися штатний юрист організації. Загальновідомо, що юрист – ключова фігура організації й у його веденні перебуває велика кількість справ. Це і є його основним службовим обов'язком. Справи про відшкодування моральної шкоди деякими юристами сприймаються як "другорядні", оскільки немає очевидної матеріальної шкоди для підприємства, чи фірми організації, оскільки на ці справи керівник реагує більше емоційно, ніж раціонально, оскільки в юриста звичайно немає досвіду у веденні таких справ і сподіватися на чиюсь допомогу не доводиться. Практичний вихід для керівника може бути в поєднанні підходів економії засобів і досягнення максимальної ефективності за результатом: навіть якщо Ви приймаєте рішення про те, що ведення справи доручите штатному юристу, повинні бути виділені кошти на його консультації з фахівцями юридичних фірм, що мають досвід участі в рішенні спорів з відшкодування моральної шкоди.

Великою проблемою є нечіткість чи відсутність правової позиції позивача на етапі ухвалення рішення про досудовому врегулюванні суперечки про відшкодування моральної шкоди. Відсутність правової позиції згодом призводять до додаткових витрат часу і коштів. Наявність чіткої правової позиції дозволяє сформувати необхідну доказову базу, провести всі необхідні експертизи, залучити потрібних фахівців. Для формулювання правової позиції керівник і юристи повинні чітко визначити всі правові можливості захисту своєї позиції, сформулювати аргументи і зібрати докази.

Друге ключове рішення – хто є позивачем: сам керівник (група керівників) чи юридична особа. Від цього рішення залежить підвідомчість суперечки, а значить і те, яким судом буде розглядатися справа, якщо суперечка не буде врегульована у досудовому порядку, – загальним чи арбітражним. Незважаючи на очевидність рішення проблеми, багато позовів і правових позицій не враховують вимоги законодавства, у результаті витрачаються дорогоцінні час, нерви і гроші. Висококваліфіковані кадри – керівники і юристи – знову відволікаються від важливих справ.

Третє важливе рішення повинне стосуватися збору доказів. Не слід сподіватися, що суд удасться переконати в нанесенні моральної шкоди без надання доказів. Докази, що можуть підтвердити наявність моральної шкоди (ст.27 ч.2 ЦПК України), – це пояснення сторін і третіх осіб, свідчення свідків, письмові докази, речові докази і висновок експерта. В Україні є компетентні фахівці, що проводять дослідження з оцінки моральної шкоди для юридичних осіб. Проведені ними дослідження оформляються як експертні на випадок призначення експертизи судом чи як висновку фахівця, якщо вони здійснювалися за запитом сторін.

Подолати другу суб'єктивну перешкоду – відсутність достатнього професійного досвіду в юриста – складно. Не всім юридичним особам під силу оплатити високі гонорари провідним юристам чи відомій юридичній фірмі. Дорікати юристові у відсутності досвіду теж нерозумно. Можливим рішенням є створення для юриста нових інформаційних можливостей. Можливо, це покупка спеціальної літератури, доступ до правових сайтів у Internet, знайомство з узагальненням судової практики, уже згадувані консультації з фахівцями й експертами, що мають досвід у рішенні саме суперечок з відшкодування моральної шкоди.

Відсутність широкої практики в арбітражних судах в справах цієї категорії згодом не буде чинити такого сильного впливу. На цьому етапі законодавець дав відмінну можливість для розширення судової практики: чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких юридична особа може вважати, що її нанесена моральна шкода. Якщо юридична особа вважає, що протиправні дії чи бездіяльність привели до зменшення її немайнових благ, то юридичній особі необхідна впевненість у зібраних доказах моральної шкоди і здатність представити ці докази і відстояти своє законне право.

Отже, об'єктивне законодавство України дає юридичним особам можливість відстояти своє право на відшкодування моральної шкоди. Переборовши суб'єктивні перепони, юридична особа, нематеріальні блага якої були применшені протиправними діями чи бездіяльністю, може зібрати докази й ефективно вирішити суперечку в досудовому чи судовому порядку.

Невеликі витримки з уже згадуваної роботи допоможуть вам прийняти перше рішення: відстоювати чи не відстоювати своє порушене право.

Під моральною (немайновою) шкодою юридичній особі розуміються: “порушення його особистих немайнових і майнових прав, що виражаються в заподіянні шкоди його честі, достоїнству чи діловій репутації і полягають у зазіханні на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, поширення завідомо помилкових даних (дискредитація імені), розголошення комерційної таємниці і т.п., якщо ці порушення привели чи можуть привести до збитків, що мають матеріальне вираження” (стор.61).

До негативних наслідків, які вплинули на діяльність юридичної особи, відносяться: “порушення виробничого ритму; невиконання договірних зобов'язань; зниження розміру прибутку й авторитету фірми; перешкоди до дотримання законодавства, виникнення напруженої обстановки в трудовому колективі чи звільнення з роботи фахівців і т.д.” (стор.105).