|
"Йе, Йе, Йе! Іншої долі немає. Йе, Йе, Йе! Щастя - є!". Отут
київський гурт "Mad Heads" стопудово прав. Адже ще півтора століття
тому філософ-оптиміст Козьма Прутков висловив найважливіше життєве правило:
"Бажаєш бути щасливим - будь їм".
Гола Пристань Херсонської області рік тому заснувала ні мало, ні багато
- міжнародний фестиваль народної творчості "Купальскі Зорі".
Торік фестиваль тривав один день; в цьому - вже два. Незмінний всеукраїнський
фестивальщик Н. Баграєв на наступний рік пообіцяв три. І що стільців у
партері не буде, а на пісочку буде найбільший в Україні дискарь. Без Баграєва,
самі знаєте, у фестивальному бізнесі України і півень не заспіває. Патронував
"КаЗе" губернатор Херсонщіни Анатолій Юрченко ("лебедина
пісня", на жаль, виявилася недовгою. І тепер три парасольки будуть
тримати над іншими...).
Справжнім "паровозом" фестивалю став мер міста Анатолій Негра.
Він його придумав, він його "проштовхнув". Прихильники мера
називають його реформатором, "фонтаном ідей" і т.д. Задача збору
компромату не ставилася, тому про реформи можна судити тільки по тому,
що довелось бачити навіч: чистеньке зелене квітчасте місто з пристойними,
здебільшого, пам'ятниками (хоча пара споруджень нагадує горезвісну Дошку
пошани). Лихо міст і містечок - відсутність лавочок. Ноу-хау Голої Пристані
- шкільні парти, розставлені в районі фестивалю. Було незвично сідати
дупою на стіл, але коли загуділи ноги, сів - і нічого.
У перший день дощ спробував "підмочити" КаЗе. Але не ті люди
голопристанці, щоб взяти так і розбігтися по будинках: іншими подіями
місто не багате.
Правда, дощ сприяв тому, що частина народу під тентами й у торгових наметах
випила горілки та інших не слабких напоїв трішки більше норми. І не сприяв
бізнесу на відкритих місцях: торговці скаржилися, що не "відбили"
сплачені за місця тисячу гривень на добу. Отут можна, звичайно, поскаржитися
і на низьку платоспроможність населення: ми - не столичні: вісім гривень
за два шматочки шашлику для багатьох розкіш. І два п'ятдесят за хот-дога
- теж. Не заощаджували хіба що на пиві.
Про "КаЗе" як про духовне явище судити важко. Режисура дуже
згадувала традиції кремльовських концертів, а статус міжнародного виправдовувався
присутністю поляків з якогось там воєводства. Вони танцювали свої нудні
краков'яки, і глядачі відверто позіхали. Колективи з області оригінальністю
теж не відзначились: сільські хорові капели з дідусів і бабусь, солістки-переможниці
якихось районних конкурсів, здебільшого, співали варіації на тему "Несе
Галя воду", чи "Ой, чий те кінь стоїть". Ну те, що звичайно
співають на різноманітних святах. І відусюди поприїжджала купа русалок
і чортів із тих, хто помолодше. Отут варто зазначити, що тематика фестивалю
- купальська, а що насправді повинно відбуватися на Івана Купала - ніхто
достеменно не знає. Погодьтесь, що всі ми - приїжджі: наш край - край
переселенців. Тому древні автентичні (почанські) звичаї не збереглися:
наші русалки - життєрадісні пані, а не холодні мертвячки, як воно було
насправді (але ж, напевно, було - майже всі народи створили культи русалок,
мавок, німф, наяд, ундин, і іншої капості). Древні купальські пісні не
дуже веселі: "На Івана Купала не губи мене, братик, у темному леде,
а згуби мене, братик, у чистому полі..." Щось подібне промайнуло
у виступі одного сільського хору, що складався з дуже літніх жінок (а
може, це привиділося). Інше, як уже говорилося, суцільне "гоп-цяця".
Хэд-лайнер першого дня - давно подаюча великі надії київська група "Мандры"
- талановиті, але мало кому відомі пацани.
Другий день пішов за давно торованою іншими фестивалями доріжці: боді-арт,
пивний чемпіонат і конкурс краси. Провінційний боді-арт - смішно і мило:
ці дівчинки-підлітки, розфарбовані гуашшю, спочатку бродили в юрбі і зірко
поглядали по сторонах: дивляться на них чи ні?! Пивне шоу - відверте свинство.
Як будь-яке інше швидкісне пожирання продуктів. Красунь через велику відстань
до сцени розглянути й оцінити не вдалося. Тільки прослухали: "Номер
такий-то - Міс Лілея"; номер такий-то - Міс convalaria mayalis"
і інші ботанічні "міс". У концерті виступило кілька рок-груп,
що не залишили в душі подряпин. Хіба що слова опусів типу: "Голка
прагне у вену..." викликали питання у відповідь: "А чого вона
туди прагне?" Хэд-лайнеры другого дня - київська група "Mad
Heads", що так гаряче полюбила Херсонщину (вони, здається, багато
років відпрацювали в кабаках Москви- співали росіянам американський рок-н-рол,
і там, мабуть, змерзли і тепер відігріваються) і білоруські "Лепріконси",
що теж неодноразово відвідували нашу область. Чесно кажучи, я в цьому
не дуже розбираюся: і в тієї й в іншої групі багато духових інструментів.
Обидві ВІА співають хіти, що "на слуху". Ну так, усі співають
хіти...
Засоби масової інформації чомусь залишили без уваги фестиваль: камер і
знайомих облич було небагато. На відміну від іншої події - приїзду в область
(чи прильоту?) держперсон. Хоча на "КаЗе" для журналістів "халява"
була, а з нагоди приїзду громадян начальників - швидше за все, ні. Прес-фуршет
для звиклих до цієї справи медійщиків накривали на кораблику "Домбай".
Але сиділи хлопці на самоті за довгим столом, заставленим їжею і напоями.
У неділю Херсон поливало водою. У Голій Пристані упало трохи крапель,
і вітер розігнав багатообіцяючі похмурі хмари. Артисти розпрощалися, а
народ ще довго бродив по засіяної битим склом набережній. Хтось штовхав
поперед колиску з дитиною; хтось допомогав ближньому триматись рівнесенько.
Пані в босоніжках різали через скло пальчики, а торговці поролоновими
вухами і блимавками розвозили свої шухляди на колесах. Малоймовірно, що
хтось з них за ці дві ночі розбагатів.
Генріх Посад-Покровський
|
