Що таке права людини?

Марек Новицький

Роль Європейського Суду в захисті прав та свобод людини. Павленко Г.В. Мосієнко В.Л.

Релігії світу про права людини

Антирасистський комітет РЄ виступив з різкою критикою України

Поради тим, хто прилітає Олена Волочай, Сергій Волочай

МОЯ ВІРА В НЕНАСИЛЬСТВО
М. Ганди і Дж. Неру

Cкільки ми маємо відпочивати?
Олександр Трофимов

Відкритий лист Президентові України
Кучмі Л.Д.

У Херсоні суд заборонив свободу слова
Володимир Александров

Роботодавці є своєрідною гілкою влади, тому що мають змогу впливати на поведінку підлеглих їм осіб. І як влада в традиційному розумінні вони теж прагнуть до обмеження прав людини, зокрема права на відпочинок.

Статтею 45 Конституції України кожному робітнику, який працює на підприємстві,
в установі, організації незалежно від форми власності, а також за трудовим договором у
фізичної особи гарантовано право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів
щотижневого відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, а також встановленням
скороченого робочого дня

Основним і найбільш тривалим видом відпочинку є щорічна основна оплачувана відпустка, яка дає змогу людині відновити свої життєві сили втрачені у процесі трудової діяльності. Підставою для отримання основної відпустки - є наявність роботи на протязі певного проміжку часу, що підтверджується укладеним між власником підприємства і робітником трудовим договором. Мінімальна її тривалість визначається положеннями Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року і становить 24 календарних дні. Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. Але вона не може бути меншою ніж 24 календарні дні.

В даній статті хотілося б зосередити свою увагу на питанні визначення тривалості щорічної основної відпустки, так як саме при його вирішенні виникають численні порушення з боку працівників відділу кадрів підприємств, установ та організацій різних форм власності. На мою думку ці порушення виникають у зв'язку з невірним тлумаченням положень ст.5 Закону України "Про відпустки". Навіть незважаючи на численні роз'яснення, з питань правильного застосування норм цієї статті, які містилися в різноманітних друкованих виданнях ("Вісник податкової служби України" №5 за лютий 2001 року стр. 61; Газета "Урядовий кур'єр " від 26 жовтня 2002 року №119; Журнал "Налоги и бухгалтерский учет” січень 2002р. №6; та ін.), практика її застосування, не змінилася.

Сама ж стаття 5 Закону України "Про відпустки" говорить наступне: "Святкові та неробочі дні (перелік у статті 73 Кодексу законів про працю України) при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (стаття 19 цього Закону "Про відпустки"), не враховуються". В чому ж ускладнення? А втому, що деякі посадові особи вважають, що даною статтею Закону передбачено не враховувати святкові і неробочі дні лише у разі визначення тривалості щорічних відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей. Але таке тлумачення не відповідає дійсному змісту зазначеної статті Закону. При правильному прочитанні положень вказаної статті можна зробити висновок, що святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються для всіх працівників та для працівників які мають право на додаткову відпустку у відповідності зі ст. 19 Закону України "Про відпустки". Тобто святкові та неробочі дні не враховуються при визначенні тривалості щорічної відпустки для будь яких працівників.

Наведемо приклад:

Працівник підприємства (організації, установи) має право на щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні. В Україні встановлено 11 святкових і неробочих днів. Припустимо, що відпустка працівнику надається з 20 квітня 2002 року. Таким чином фактична тривалість невиходів на роботу становить 27 календарних дні, тому що святкові дні 1, 2 і 9 травня при розрахунку тривалості відпустки не враховуються (ст.5 Закону України “Про відпустки”).

Святкові і неробочі дні не враховуються при визначенні тривалості щорічної відпустки і з тих підстав, що ці дні є загальними днями відпочинку незалежно від того чи надається працівникові, в проміжок часу на який припадають святкові дні, основна відпустка чи ні. Також частина 3 ст.45 Конституції України розмежовує основну щорічну відпустку від святкових днів. Це дозволяє зробити висновок, що святкові та неробочі дні не можуть бути включені в щорічну відпустку, тому що це різні види відпочинку гарантованого Основним Законом України.

Враховуючи святкові дні при обчисленні тривалості щорічної основної відпустки працівники відділу кадрів підприємств, установ та організацій безпідставно скорочують тривалість відпустки тим самим порушують норми діючого законодавства про працю та обмежують гарантоване право громадян на відпочинок.

Ці численні порушення можуть призвести до того, що при першій же перевірці додержання норм законодавства України про працю на посадових осіб установ та організацій інспектором Управління праці та соціального захисту населення будуть накладені адміністративні стягнення у вигляді штрафних санкцій, по ст.41 Кодексу України про Адміністративні Правопорушення, від п'ятнадцяти до п'ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.(255-850 грн.) Не чекайте інспектора шановні посадовці, бо сплачувати штраф доведеться з власної кишені.

Вам шановні працівники пропоную звертатися зі скаргами та заявами, про порушення вашего права на відпочинок, в місцеві Управління праці та соціального захисту населення. Саме вони згідно ст.255 Кодексу України про Адміністративні Правопорушення зобов'язані захищати ваші трудові права. При цьому завжди треба пам'ятати що Ви відстоючи СВОЄ ПРАВО захищаєте свою унікальну особистість. Сумніви - треба чи ні? - зайві, саме вони призводять до безкарності і свавілля посадовців.

Олександр Трофимов –
студент Національного університету внутрішніх справ (м. Харків)