|
До якогось часу я вважав, що є правильні рішення і
неправильні, поділяв світ на чорне і біле. І раптом виявилося - все не
так просто...
Влітку минулого року я гостював у друга. Його давно турбували сусіди,
які хоч самі і не були наркоманами, але виготовляли і збували отруту.
Постійний запах ацетону вони пояснювали тим, що роблять ремонт. Постійний
гам, жахливий сміх, шастання людиноподібних вночі в під'їзді - все це
настільки набридло сусідам, що один з них заявив у міліцію.
Прийшла міліція, мені і моєму другу Максимові запропонували бути понятими.
Один з міліціонерів залишився на вулиці стежити за тим, щоб підозрювані
не втекли через вікна, а двоє інших стали стукати у двері. Нам не відкривали.
Тоді старший зі співробітників вибив двері.
У квартирі стояв задушливий сморід ацетону, від якого спирало подих і
сльозилися очі. Господарка будинку і двоє ще якихось людей затаїлися у
великій кімнаті, ледве дихаючи. Коли ми ввійшли, один з "гостей"
щось викинув через вікно. Співробітники МВС пред'явили постанову судді
про дозвіл на проведення обшуку.
На підлозі валялися ганчірки, упаковані і вже використані закривавлені
шприци, величезна кількість судин з темною і зеленою рідинами. І над усім
- задушливий сморід. І тільки отут ми помітили: на ліжку, відвернувшись
від всього, що відбувається й укутавшись в ковдри, лежала дівчинка років
5-6. Вона потойбічним затуманеним поглядом дивилася на маленький акваріум,
- всього пара рибок! - і на клітку з папужкою.
Міліціонери, що кричали на господарку і "гостей", замовкли,
один сказав: "Боже, у мене така ж кроха... Сволоти!". Все відбувалося,
начебто в тумані. Я ніколи навіть не уявляв, що в двох метрах від мене
- лише за стіною! - може відбуватися такий жах.
Почався обшук. Господарці і "гостям" були роз'яснені їхні права,
склали протокол. Методично оглядаючи кімнату за кімнатою, міліціонери
знаходили все більше і більше наркотичних речовин. Коли ж черга дійшла
до коридору, я помітив, що на журнальному столику лежить пакет з конопльою,
якого не було, коли ми входили в квартиру. Я покликав оперуповноваженого
і заявив, що підписувати протокол не буду, тому що цієї речі на столику
не було. На що він мені відповів: "Ти ж бачив: коли ми входили, на
вулицю щось викинули - це воно і є. Зрозумій, довести приналежність пакета
до цих людей неможливо. Підпиши, адже ти ж знаєш - це їхній пакет".
Я подумав про цю дівчинку і про десятки інших людей, яких вони труїли,
і... підписав.
Пройшов уже рік, а я дотепер заспокоюю себе, що вчинив правильно. Але,
напевно, це не так, тому що переконувати себе в цьому все важче. Методи
не можуть бути виправдані метою. Поняття справедливості в кожного своє,
і якщо кожен чи міліціонер чи понятий будуть тлумачити його по-своєму,
в цьому світі наступе хаос і беззаконня. Недарма говориться: благими намірами
вибудувана дорога в пекло.
Олексій Дудник,
студент
|
