|
У Херсоні один арештований, хворий
на туберкульоз, більш ніж місяць жив у камері для адмінзатриманих, очікуючи
на рішення суду. Його не приймали ні в ізолятори тимчасового затримання,
ні в слідчі ізолятори.
Камери для адмінзатриманих не пристосовані для тривалого проживання.
Там - гола підлога, стільці або лави. Немає нормальних умов, щоб помитися.
Якщо людина залишається в камері на ніч, йому видається матрац і постіль.
Харчування державою не передбачено. Відпустити хворого адмінзатриманого
- порушення законодавства і норм безпеки суспільства. Доводиться годувати
їх за свій рахунок. І ризикувати заразитися самому...
Після того, як Україна підписала Європейську Конвенцію проти катувань
і принижуючого людську гідність поводження, до нас кілька разів приїжджав
Європейський комітет проти катувань (ЕКПК). Гості перевіряли закриті установи:
камери для адмінзатриманих, ізолятори тимчасового затримання в міліції,
колонії і СІЗО, військові частини і псіхлікарні. Звичайно такі візити
відбуваються раз у чотири роки, але в особливих випадках - частіше. Таким
особливим випадком Європа вважає нашу державу. ЕКПК приїжджав до нас і
в 1998 р., і в 1999, і в 2000, і в 2002 р. Щораз комітет рекомендує опублікувати
зауваження за результатами візиту. Торік Україна вперше дала добро на
поширення і друк всіх зауважень комітету. По всіх установах, що перевірялися,
розсилали накази: поліпшити, виправити, налагодити. Завдяки цьому знизилася
кількість арештованих у камерах СІЗО. Там же були зняті козирки на вікнах:
раніш їх установлювали, щоб перешкодити переписуванню "подільників"
з різних камер, але ці козирки заважали доступу світла і свіжого повітря.
Де не було в камерах туалетів, їх установили і відгородили від житлового
приміщення, тому що прилюдне відправлення природних потреб принижує людську
гідність, а це в цивілізованому світі вважається катуванням. Особливу
увагу ЕКПК приділяв доступу до лікаря і лікування в цих закритих установах.
У колоніях для хворих на туберкульоз є і кваліфіковані лікарі, і препарати,
за підтримки держави і благодійних організацій закуповується нове обладнання.
Більш-менш стерпні умови: ліжко, свіжі постелі, регулярно - лазня. І харчування
краще в порівнянні навіть з цивільними лікарнями.
У СІЗО є окремі камери для "тубіков" і медперсонал. Але торік
прийняли рішення не приймати до СІЗО хворих на активну форму туберкульозу.
З точки зору тюремної структури, це правильно. Поки держава не виділила
кошти чи "на місцях не вишукані можливості", щоб убезпечити
здорових арештованих від зараження і забезпечити необхідний догляд за
хворим, - не можна приймати туберкульозників. І їх не приймають. А головний
біль: що з ними робити? - поки лежить на працівниках міліції.
Всіх затриманих протягом 3 днів обов'язково возять у поліклініки, де вони
проходять обстеження і на туберкульоз. І от уявіть: підозрюваний у здійсненні
злочину хворий. Якщо туберкульоз почали лікувати, лікування не можна переривати.
Зазвичай біля півроку лікування навіть важких форм захворювання дає позитивний
результат, якщо ні - тоді вже необхідно хірургічне втручання. Якщо людина
не долікувалася, хвороба спалахує з новою силою. Мало того, паличка Коха
змінюється і стає стійкою до препарату.
У міліції ж немає спеціально обладнаних камер для хворих, немає медперсоналу,
немає медобладнання і медпрепаратів. Де вони можуть розмістити туберкульозника?
Причому, забезпечивши йому дотримання його прав як арештованого, так і
якісне харчування, продовження лікування, і достатню ізоляцію - щоб уникнути
поширення інфекції? Що робити працівнику міліції, що піймав злочинця,
хворого туберкульозом? Не випускати ж на волю? Доводиться залишати "при
відділі", у камері для адмінзатриманих. Тут не передбачені ні лікування,
ні прогулянки, ні харчування, ні туалети. І, у порушення всіх норм і Конвенції,
туберкульозники сидять у відділках міліції, не одержуючи лікування, і
годують їх міліціонери за свій рахунок.
І це незважаючи на те, що є спільний наказ МВС і Мінздраву "Про проведення
спільних протитуберкульозних заходів серед тимчасово затриманих і взятих
під варту осіб, що утримаються у спеціальних установах органів внутрішніх
справ". В ньому написано: "Виділити в територіальних протитуберкульозних
установах охорони здоров'я окремі приміщення для лікування затриманих
і арештованих осіб, хворих туберкульозом... Забезпечити з цією метою спеціальне
устаткування виділених у протитуберкульозних установах охорони здоров'я
окремих приміщень і охорону хворих на період їхнього лікування в стаціонарі..."
Чому ж того хворого, який місяць прожив у камері для адмінзатриманих,
не направили до лікарні? Він би лікувався, очікуючи на рішення суду, а
працівники міліції розкривали би злочин? Однак у законі чорним по білому
написано: і окремі приміщення в лікарні, і охорону необхідно фінансувати
з місцевого бюджету. І хоча наказу МВС і Мінздраву вже більш року, дотепер
його виконати неможливо. Як повідомили в облтублікарні, для цього треба
виділити окремі палати з окремим входом і туалетом, установити ґрати.
А при такому напливі хворих, як зараз, виділити для арештованих палату
- знизити кількість ліжко-місць для інших. І тому поки що рідкі арештовані
знаходяться в загальних палатах, охоронець - теж.
Поки автор цих рядків з'ясовувала, куди ж потрібно направляти підслідного,
у якого активна форма туберкульозу і який місяць знаходиться в адмінкамері,
його кримінальну справу передали до суду, суд прийняв рішення, і цю людину
відразу перевели до колонії для хворих на туберкульоз. (Незважаючи на
те, що до вступу вироку в силу, якщо не буде подано апеляцію, ще має пройти
як мінімум місяць). Але ні родичі, ні він сам не обурилися, а відчули
полегшення: і годують, і є нормальне ліжко, і лікування.
Ірина Ухваріна,
газета "Вгору" |
