|
Два роки тому, 8 грудня, я і двоє моїх колег-правозахисників
прилетіли з Варшави, де навчалися у Хельсинському фонді прав людини. Ми
випадково стали свідками, як працівники Борис-пільської митниці оглядали
осо-бисті речі й багаж депутатів Вер-ховної Ради Сергія Головатого, Олександра
Жира та Віктора Шишкіна. Депутати активно пред'являли дипломатичні пас-порти
й посвідчення і голосно по-яснювали, що митники не мають права порушувати
Закон "Про статус народного депутата Украї-ни" й оглядати їхні
речі. Митни-ки не хотіли брати в руки доку-менти депутатів і вдавали,
що не чують пояснень (заступник на-чальника Бориспільської мит-ниці Володимир
Козін на суді сказав, що в той день хворів на отит і нічого не чув).
Це був один із найгучніших політичних скандалів 2000 року. Нагадаю: 8
грудня С. Головатий, О. Жир та В. Шишкін привезли до Києва аудіо- та відеозапис
зустрічі з офіцером СБУ Миколою Мельниченком. Група депутатів виїжджала
за кордон за дорученням тимчасової парламентської слідчої комісії, щоб
пересвідчитися: касета, яку Мельниченко передав Олександру Морозу, - нефальшивка
і не провокація. Пра-цівники Бориспільської митниці провели митний огляд
особистих речей та багажу депутатів і вилучили відеокасету. При цьому
вони не показали жодного розпорядження, взагалі жодного документа, який
би пояснював, чому вони так чинять. Кілька чоловіків у цивільному заступили
вихід із залу, і коли Головатий поривався до дверей, перепиняли йому шлях.
Під стіною стояв депутат Шишкін в оточенні людей у цивільному, складалося
враження, ніби його вже зловили на чомусь протизаконному і пов'язали.
Про людей у цивільному, які заступали вихід з митниці і намагалися відігнати
нас від місця події, митники сказали в суді, що то були просто цікаві
пасажири. І саме в той час, коли відбувався скандал, систему відеозапису,
яка контролює зал, відключили.
Я і двоє моїх колег - Олена Волочай з м. Комсомольська і Ольга Кононенко
з м. Севастополя - до того не були знайомі з депутатами і бачили їх тільки
на екранах телевізорів. Але ми відразу вирішили: якщо дійде до суду, підемо
свідками. Ця історія завдала мені і всім, хто це бачив, не меншої моральної
шкоди, ніж депутатам. Нам наочно продемонстрували, що в нашій країні ні
закони, ні депутати, ні навіть Конституція не захистять нас від свавілля
людей у формі. І я, і мої колеги почувалися вкрай приниженими, ми просто
згорали від сорому. Там було повно іноземців, які спостерігали за скандалом,
хто з усмішечками, хто зачудовано. А що мусили відчувати депутати, котрим
привселюдно було продемонстровано, що в країні є сили, яким начхати на
обранців народу?
Щойно приїхавши в Київ, ми самі знайшли телефон Української Правничої
Фундації, яку очолює Сергій Головатий, і запропоновували записати наші
адреси й телефони.
До самого суду ми почувалися недуже затишно. Було зрозуміло, що митники
не самі по собі порушили Закон, і той, хто дав їм такий наказ "згори",
може вчинити беззаконня і щодо нас. Нас усіх трьох викликали до обласних
прокуратур за місцем проживання, допитували, правда, дуже коректно.
До Бориспільського міського суду нас запросив адвокат Микола Полудьонний,
він же оплатив нам витрати на дорогу. Окрім нас трьох, не було жодного
іншого свідка. Це й досі викликає у мене велике здивування - адже в митниці
поруч з нами стояло не мен-ше сотні людей. А у митників, що були в залі
суду, здивування викликали ми - троє добровільних свідків. Ніхто з них
не повірив, що ми не родичі Головатого або Жира, вони говорили це вголос
у залі суду. Для них неможливо було повірити, що хтось не за гроші і не
заради якоїсь іще вигоди, а лише з почуття гідності і громадянської відповідальності
може приїхати за сотні кілометрів свідчити проти представників влади.
І при цьому не труситися від страху.
Але найдужче мене вразила поведінка митників під час наших виступів. Коли
ми говорили, що прагнемо жити в правовій державі, коли звучали слова "права
людини", "Конституція України", "довіра громадян до
держави" - вони дружно реготалися. Вони робили це відверто і брутально,
ігноруючи зауваження судді.
І все ж таки Бориспільський міський суд визнав незаконними дії митників
8 грудня 2000 року в залі "Приліт" Державного міжнародного аеропорту
"Бориспіль" і вирішив: "На відшкодування завданої моральної
шкоди стягнути з Державного казначейства України на користь Головатого
Сергія Петровича 100000 грн., Жира Олександра Олександровича 100000 грн.
і Шишкіна Віктора Івановича 100000 грн.".
Митники це рішення оскаржували в різних інстанціях, аж доки 5 червня 2002
року Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України ухвалила:
касаційну скаргу Бориспільської митниці відхилити. Ухвала оскарженню не
підлягає.
І ось кілька днів тому ми отримали повідомлення від адвоката Миколи Полудьонного:
"Рішення суду виконане. Мені відомо, що Головатий збирається передати
гроші на розвиток правової бібліотеки при Українській Правничій Фундації.
Шишкін збирається на них щось видати або також віддати у фонд цієї бібліотеки.
Що буде робити з грішми Жир - я не знаю".
Я дуже хочу, щоб цю історію прочитали всі ті, хто в 2000 році запитував
мене перед поїздкою в Бориспільський суд: для чого Ви це робите? Адже
все одно з цього нічого не вийде. Як бачите - вийшло!
Ще 150 років тому Генрі Девід Торо написав: "Вчинок, продиктований
принципом, усвідомлення справедливості і її здійснення змінюють речі й
стосунки".
За ці два роки я і мої колеги Олена Волочай та Ольга Кононенко щонайменше
п'ять разів проходили митний контроль у Бориспільському аеропорту. Час
від часу ми зустрічалися з тими працівниками, котрі сміялися з нас у залі
суду. І кожного разу вони були дуже ввічливі, люб'язні і - вже не сміялися.
Від редакції сайту.
Нещодавно ми отримали всі рішення які були винесені судовими інстанціями
по цій справі. Вони були надані Миколою Полудьонним. Найближчим часом
вони будуть розміщені на сайті, у рубриці "Судові рішення".
|
