|
|
||
| ПРАВА ЛЮДИНИ |
|
Українці скаржаться до Євросуду на катування |
|
|
|
Минулого року мені й ще десятьом українським лідерам громадських організацій пощастило виграти конкурс Хельсинського фонду з прав людини (Польща) до вступу на Вищий Міжнародний Курс з прав людини. Після трьох сесій лекцій, тренінгів, практичних занять, тестів, складних курсових робіт, - нарешті, у жовтні нинішнього року ми мали можливість ознайомитися з роботою Ради Європи, Європейського Суду в Страсбурзі та Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Суддя Європейського Суду від України Володимир Буткевич люб’язно погодився дати ексклюзивне інтерв’ю для читачів газети “Вгору”. – Володимире Григоровичу, як виглядає українське судочинство щодо застосування Європейської Конвенції з точки зору судді Європейського Суду? – На жаль, в Україні досі немає офіційного перекладу тексту Європейської Конвенції, який би був автентичним англійському і французькому тексту цього документу. Другий варіант перекладу, зроблений після ратифікації Верховною Радою України Конвенції і надісланий до Європейського суду, – більш досконалий, але ще не є автентичним. Проте і він, наскільки я знаю, не був достатньо розтиражований, щоб кожний громадянин мав змогу з ним ознайомитися. Саме тому, мабуть, люди часто заявляють про порушення таких їх справ, які Конвенція не передбачає. – А як цю проблему вирішують в інших країнах? – У Росії була створена ціла комісія з фахівців найвищої кваліфікації, вони півроку працювали над перекладом, узгоджували кожен термін, тепер мають прийнятий офіційний текст Конвенції. І суддів своїх Росія постійно присилає на стажування у Європейський Суд. Тут побували вже всі судді Верховного, Конституційного судів Росії. Судді з Вірменії, Грузії теж постійно стажуються в Страсбурзі. Причому, Рада Європи дає на це кошти. А українські судді ось тільки зараз збираються починати стажування. – Що Ви вважаєте найголовнішим з того, чого можуть навчитися тут наші судді? – Тут наші судді переконаються, що тільки будучи незалежними, вони можуть реалізувати себе професійно. Залежний суддя не стане професіоналом. – А хіба Ви ніколи не відчували жодного тиску з боку української влади? – Коли я тільки починав працювати, депутати Верховної Ради писали мені листи на особистих бланках з клопотанням вирішити справу так, як вони вважали правильним. Врешті решт я зібрав докупи їхні клопотання й відіслав у Верховну Раду, пояснивши, що такі прохання є грубим втручанням у діяльність Суду, яке, як Ви знаєте, і українське законодавство забороняє. Виконавча влада теж намагалася давати мені вказівки, а коли не виходило, звинувачувала у непатріотизмі. Мовляв, я працюю проти України. Тоді суддя вирішуватиме справи інакше. Але для цього потрібно буде підібрати іншу кандидатуру судді. Бо я не можу ставити пріоритет держави перед людиною. - На які дії нашої держави найчастіше скаржаться українці? – Найбільше скарг на порушення статті 3 Конвенції: катування й нелюдське поводження, що застосовуються працівниками правоохоронних органів для “вибивання” свідченнь в процесі слідства. – І як наша держава пояснює це Європейському Суду? – На що іще скаржаться наші громадяни? – На втручання держави в особисте життя. На порушення свободи на отримання інформації. – І як ведеться наша держава, коли її вина стає очевидною? – Відразу намагається дружньо врегулювати конфлікт і не доводити справу до рішення суду. Приклад – справа “Кайсин та інші проти України”. Шахтарі-пенсіонери отримали від держави не лише заборгованість по пенсіях, а й компенсацію моральної шкоди. Хотіли ще й так звані “інфляційні”, але Суд тут не знайшов правових підстав.Врешті решт шахтарі погодилися на мирне врегулювання. Для України зараз важливо не втратити імідж, через те вона скрізь, де можливо, пропонує мирне врегулювання конфлікту. – А може, на скаржників вдома “натисли” й через те вони погодилися на умови держави? – Якщо заявник поскаржиться, що є тиск з боку держави, Суд млже направити місію по уточненню фактів і вивчити ситуацію на місці. Щойно така комісія повернулася з України – вивчала ситуацію в тюрмі, де перебуває заявник. – На які ще провини держави часто скаржаться українці? – Скарги на невиконання рішень суду – на другому місці після скарг на катування. На третьому – скарги на невиплату зарплатні, що є порушенням статті 1 протоколу 1 Конвенції, де йдеться про економічні права. Суд розглядає зарплату як майно, яке не повернули власнику. Часто скаржаться на втручання держави в особисте життя. На порушення свободи на отримання інформації. – Вам часто доводиться брати участь уі розгляді справ з України? – Навпаки, дуже рідко. Комітети Європейського Суду один раз на рік “перетрушують”, щоб судді не заспокоювалися на однотипних справах, щоб знайомилися з різними судовими системами. Останнім часом я розглядаю справи з Італії, Великобританії, Польщі. А всього за три роки роботи розглянув понад 1500 справ. Доповідати по 6 справах на тиждень – звичайне явище для судді Європейського Суду. – Вам доводиться читати багато рішень судів і українських, й інших країн. Є різниця? – У перші роки після ратифікації Конвенції Верховною Радою заяви виявили явну непідготовленість українських суддів для роботи на рівні її вимог. За три роки стався величезний прогрес: сьогодні ті справи, що йдуть з України, нічим не відрізняються від тих, що надходять з інших країн Європи. Хіба що наші судді пишуть лаконічніше, ніж англійці, котрі мистецтво аргументації доводять до ювелірної витонченості й досконалості. Але, на жаль, наші судді й досі дуже рідко застосовують Європейську Конвенцію з прав людини. Алла Тютюнник |
||||
|
|
||||
|
|
|
 |
|
 |
